Ти анархіст(ка)? Відповідь може тебе здивувати! Девід Гребер


Імовірно, ви щось чули про те, хто такі анархісти, і у що їм притаманно вірити. Імовірно, майже все, про що ви чули, — це нісенітниці. Здається, багато людей вважають анархістів поборниками насилля, хаосу, деструкції, що вони проти всіх форм порядку та організації, чи що вони схиблені нігілісти, які просто хочуть усе підривати. Насправді ніщо не може бути далі від істини. Анархісти — всього-на-всього ті, хто вірять, що люди здатні вчиняти розважливо без необхідності бути примушеними до цього. І справді, поняття є дуже простим. Утім, саме воно завжди вважалося багатими та впливовими надзвичайно небезпечним.

Спрощено, переконання анархістів зосереджуються навколо двох початкових припущень. Перше — за нормальних обставин люди є настільки поміркованими та порядними, наскільки це можливо, і здатні організувати себе та свої спільноти без потреби сторонніх вказівок. Друге — влада корумпує. Анархізм передовсім є всього лише питанням сміливості прийняття та доведення до логічних наслідків простих принципів спільної порядності, за якими ми живемо. Яким би це не здавалося дивним, але в ключових положеннях ви ймовірно вже є анархіст(ом)кою — просто не усвідомлюєте цього.

Розпочнемо з декількох прикладів з буденності.

Якщо до переповненого автобуса вистроїлася черга, чи будете ви чекати та утримаєтеся від проштовхування повз інших навіть при відсутності поліції? Якщо ви відповіли “так”, тоді ви звикли вчиняти як анархіст(ка)! Найбазовіший принцип анархізму — це самоорганізація: припущення, що людським істотам не потрібні погрози та покарання для того, щоб змогти порозумітися один з одним чи ставитися до інших з гідністю та повагою.

Кожна людина вірить, що вона здатна поводитися розважливо. Якщо вона вважає, що закони та поліція необхідні, так це тільки через переконання, що інші не можуть. Хоча, коли задуматися, то хіба ці люди не відчувають точно те ж саме щодо вас? Анархісти стверджують, що практично вся анти-соціальна поведінка, яка формує нашу думку про необхідність армій, поліцій, в’язниць та урядів для контролю наших життів, насправді спричинена систематичними нерівностями та виявами несправедливості, які уможливлюють ті самі армії, поліції, в’язниці та уряди. Усе це — порочне коло. Коли люди звикають до ставлення, при якому їх думки не мають значення, вони стають сердитими та цинічними, навіть жорстокими — що, авжеж, полегшує можновладцям висловлюватися про неважливість їх позицій. Тоді, коли люди усвідомлюють, що їх опінії так само значимі, як і будь-які інші, їм притаманно ставати надзвичайно чуйними. Коротко кажучи: анархісти вірять, що здебільшого влада та її наслідки є тим, що робить людей дурними та безвідповідальними. 

Анархісти стверджують, що практично вся анти-соціальна поведінка, яка формує нашу думку про необхідність армій, поліцій, в’язниць та урядів для контролю наших життів, насправді спричинена систематичними нерівностями та виявами несправедливості, які уможливлюють ті самі армії, поліції, в’язниці та уряди.

Чи є ви учасником клубу, спортивної команди чи іншої добровільної організації, у якій рішення не насаджуються єдиним лідером, а приймаються на основі загального порозуміння? Якщо ви відповіли “так”, тоді ви належите до організації, яка працює за анархічними засадами. Ще одним основним принципом анархізму є добровільні об’єднання (асоціації). Це всього лише справа застосування демократичних підходів до буденного життя. Єдина відмінність у тому, що анархісти переконані в можливості побудови у цьому ключі всього суспільства, створення груп за вільною згодою її учасників, а отже, усі організації згори-вниз, військового типу, такі як армії, бюрократії чи великі корпорації, що керуються за правилом ланцюга наказів, перестануть бути необхідними. Можливо ви не вірите, що це можливо. Однак щоразу, коли ви доходите згоди консенсусом, а не погрозами, щоразу, коли вкладаєте добровільну домовленість з іншою людиною, розумієтеся чи знаходите компроміс, враховуючи належним чином конкретну ситуацію та потреби іншо(го)ї, ви є анархіст(ом)кою — навіть якщо не усвідомлюєте цього.

Анархізм — це лишень спосіб, у який діють люди, коли вони вільні самостійно обирати, що їм робити, та мають справу з тими, хто так само вільний — звідси усвідомлення відповідальності перед іншими. Це підводить нас до ще одного ключового моменту: хоча люди є розсудливими й уважними при взаємодії з рівними, наша природа така, що на це не можна покладатися, коли хтось отримує владу над іншими. Надай її комусь, і вони майже незмінно, у той чи інший спосіб, зловживатимуть нею.

Анархізм — це лишень спосіб, у який діють люди, коли вони вільні самостійно обирати, що їм робити, та мають справу з тими, хто так само вільний...

Чи вважаєте ви, що більшість політиків є себелюбними, егоїстичними свинями, яким насправді байдуже на громадські інтереси? Чи думаєте, що наша економічна система є безглуздою та несправедливою? Якщо ви відповіли “так”, тоді ви приєдналися до анархістської критики теперішнього суспільства — принаймні, у найширшому розумінні. Анархісти вірять, що влада розбещує і ті, хто витрачають усе своє життя для її здобуття, найменше заслуговують її; що економічна система сучасності винагородить радше за егоїстичну та безпринципну поведінку, аніж тих, хто вчиняє порядно, з турботою про інших. Більшість людей це відчувають. Єдина відмінність у тому, що ця більшість думає нібито нічого не можна з цим зробити, або — і саме на цьому вірні служники можновладців наполягають — нічого, що б не зробило ситуацію тільки гіршою.

А що, якщо це не правда?

Чи справді існують підстави так вважати? Коли вдається це перевірити, то виявляється, що більшість звичних передбачень про те, що відбудеться без держав чи капіталізму, цілком неправдиві. Тисячами років люди жили без влади. Сьогодні в багатьох частинах світу люди живуть поза межами контролю урядів. Вони не вбивають один одну. Здебільшого вони влаштовують свої життя так само, як і будь-хто інш(а)ий. Авжеж, у комплексному, урбанізованому, технологічному суспільстві все це значно складніше: однак технології так само можуть полегшити розв’язання таких проблем. По суті, ми навіть не розпочинали розмірковувати про те, яким було би наше життя, якби технології дійсно були розробленя задля вдоволення потреб людини. Скільки насправді необхідно робочих годин, щоб підтримувати функціональне суспільство — тобто, якби ми позбулися від усіх недоцільних чи згубних професій, таких як: телемаркетологи, адвокати, наглядачі вз’язниці, фінансові аналітики, експерти зі зв’язків з громадськістю, бюрократи та політики, і змінити діяльність наших найкращих наукових умів з роботи над космічною зброєю чи біржовими системами на механізацію небезпечних або дошкульних справ, як-от добування вугілля, прибирання у ванній кімнаті, а решту праці розділити порівно? П’ять годин на день? Чотири? Три? Дві? Нікому не відомо, бо ніхто навіть не запитує про таке. Анархісти вважають, що це саме ті питання, які ми повинні ставити.

Чи ви самі вірите у ті речі, про які розказуєте своїм дітям (чи про які говорили вам батьки)? “Не важливо, хто перший почав”. “Мінус на мінус не дає плюс”. “Прибери свій безлад”. “Роби іншим так, як...” Напевно, ми мусимо вирішити або ми брешемо нашим дітям про те, що є добре, а що — погане, або й самі примаємо ці вказівки серйозно. Оскільки, якщо ви доведете ці моральні принципи до їх логічних висновків, то дійдете до анархізму.

Візьмемо принцип про два мінуси. Якщо сприймати це серйозно, то його єдиного достатньо, щоб вибити землю з-під ніг системи кримінальних покарань та воєн. Те саме стосується щедрості: ми завжди наставляємо наших дітей, щоб вони вчилися ділитися, усвідомлювати потреби інших, допомагати один одній; а потім ми відчалюємо в реальний світ, де переконані, що всі від природи себелюбні суперники. Утім анархіст(ка) би зазначи(в)ла: насправді ми правильно робимо, що повчаємо цьому дітей. Практично всі великі досягнення в історії людства, кожне відкриття чи здобуток, який покращив наші життя, ґрунтується на кооперації та взаємодопомозі; навіть зараз більшість з нас витрачає більше своїх грошей на друзів та сім’ю, аніж на самих себе; хоча й імовірно завжди будуть схильні до конкуренції люди, немає підстав вважати, що суспільство має базуватися на заохочуванні такої поведінки, не кажучи вже про суперництво за предмети першої необхідності. Це лише інструмент, яким користуються можновладці, щоб тримати нас у страху перед іншими. Саме тому анархісти закликають до побудови світу, заснованому не лише на основі добровільних асоціацій, але й на взаємодопомозі. Справа в тому, що діти здебільшого зростають покладаючись на анархістську мораль, але поступово усвідомлюють, що світ дорослих працює за іншими правилами. Тому багато з них стають бунтівниками або відчуженими, навіть мають суїцидальні нахили у підлітковому віці, і зрештою сумирними й їдкими у зрілості; часто їх єдина втіха — здатність виховувати своїх дітей і вдавати, що світ справедливий. А що, якби ми справді могли б розпочати будувати світ, який дійсно ґрунтувався би принаймні на принципах справедливості? Чи не це є найбільшим подарунком, який батьки тільки можуть дати дитині?

Саме тому анархісти закликають до побудови світу, заснованому не лише на основі добровільних асоціацій, але й на взаємодопомозі.

Чи вірите ви, що люди докорінно злі та продажні, чи що деякі групи (жінки, люди кольору, простий народ, хто недостатньо багатий чи освічений) є нижчим сортом, призначені долею, щоб бути керованими кращими? Якщо ви відповіли “так”, тоді ну, що ж — ви й справді не анархіст(ка). Але якщо ви відповіли “ні”, тоді найімовірніше, що ви вже підписалися на 90% принципів анархізму, і можливо живете здебільшого за ними. Щоразу, коли ви ставитеся до іншої людини з увагою та повагою, ви анархіст(ка). Щоразу, коли ви розв’язуєте розбіжності з інш(ою)им і доходите до поміркованого компромісу, вислуховуєте всіх замість того, щоб назначити когось приймати рішення за всіх, ви анархтст(ка). Щоразу, коли ви маєте можливість примусово змусити когось виконувати вказівки, утім вирішуєте натомість апелювати до [його/її] почуття свідомості чи справедливості, ви анархіст(ка). Те саме стосується кожного разу, коли ви ділитеся чимось із другом, чи вирішуєте, хто буде мити посуд, або взагалі робите будь-що керуючись нормами справедливості.

Тепер ви можете заперечити, нібито все це добре звучить як метод ладити для малих груп людей, проте керування містом чи країною — це зовсім інша справа. І в цьому, авжеж, є частинка правди. Навіть, якщо ви децентралізуєте суспільство та віддасте стільки влади, скільки можливо, на місця, досі залишається низка речей, які вимагають координації: від управління залізною дорогою до визначення пріоритетних напрямів медичних досліджень. Однак, тільки якщо щось є складним, не означає, що воно не може бути врегульоване демократично. Це просто важко. Насправді, у анархістів є різні бачення й ідеї про те, як комплексне суспільство може бути саморегульованим. Пояснення їх виходить далеко за межі такого малого вступного тексту, як-от цей. Достатньо сказати, по-перше, що багато людей витратило достатньо часу, щоб сконструювати моделі роботи справді демократичних, здорових суспільств; утім, по-друге, і не менш важливо, ніяк(ий)а анархіст(ка) не стверджує, що має ідеальну схему. Найменше, чого ми хочемо — нав’язати наперед готові моделі суспільства. Правда в тому, що ми ймовірно не можемо уявити й половину проблем, які виникнуть, коли ми спробуємо побудувати демократичне суспільство; усе ж, ми впевнені, що з урахуванням людської винахідливості такі задачі завжди є розв’язними, якщо це відповідає духу наших базових принципів — які, зрештою, всього лише принципи фундаментальної людської порядності.

Популярні дописи з цього блогу

Уроки "Жовтих жилетів". Ален Бадью

Чому соціалізм? Альберт Айнштайн