Про ідеологію партії "Чорна пантера". Елдридж Клівер
“Великою
лептою, зробленою Г’юї Персі Ньютоном, є те, що він наділив партію
“Чорна пантера” міцним ідеологічним підґрунтям, яке визволяє нас від
ідеологічного лакейства і відкриває шлях у майбутнє.”
Елдридж Клівер,
міністр інформації
партії “Чорна пантера”,
США
міністр інформації
партії “Чорна пантера”,
США
Ми
стверджуємо: ідеологія партії “Чорна пантера” — це історичний досвід і
мудрість Чорношкірих людей, отримані ними в чотирьохсотлітній боротьбі
проти системи расистського гніту й економічної експлуатації Вавилону та
проінтерпритовані нашим міністром оборони Г’юї П. Ньютоном через призму
марксистсько-ленінського аналізу.
Однак, необхідно твердо наголосити на останній частині цього визначення: “протінтерпритовані нашим міністром оборони...” Світ марксизму-ленінізму перетворився на джунглі позицій, у яких конфліктуючі тлумачення, від правого ревізіонізму до лівого догматизму, підсовують свої реакційну та сліпу філософії в обгортці революційного марксизму-ленінізму. По всьому світу й у кожній нації люди, усі хто називають себе марксистами-ленінцями, готові перегризти один одній горла. Така ситуація є серйозною проблемою для молодої партії, як-от нашої, яка досі в процесі уточнення своєї ідеології.
Коли ми кажемо, що є марксистами-ленінцями, то маємо на увазі, що ми вивчили та зрозуміли класичні принципи наукового соціалізму й пристосували їх до нашої ситуації, для наших цілей. Утім, ми не закрилися й сліпо відкидаємо будь-які нові ідеї й інформацію. Водночас розуміємо, що потрібно покладатися на свій розум при розв’язанні ідеологічних завдань, позаяк вони стосуються саме нас.
Занадто довго Чорношкірі люди покладалися на аналіз й ідеологічні перспективи інших. Нині наша боротьба досягла такого рівня, при якому продовжувати це становище залежності є для нас абсолютно суїцидальним. Жодна інша людина у світі не в такому ж становищі, що й ми, і жодна інша людина у світі не може витягнути нас з нього, окрім нас самих. Багато є тих, хто надто вже охочі провести наші міркування за нас, навіть якщо це штовхатиме нас на смерть. Проте вони не виявляють бажають йти до кінця та прийняти смерть замість нас. Якщо думки зумовлюють наші кончини, нехай вони будуть принаймні нашими думками, аби ми раз і назавжди покінчили з лакейством загибелі за кожну причину та кожну помилку, за винятком наших власних.
Великою лептою, зробленою Г’юї Персі Ньютоном, є те, що він наділив партію “Чорна пантера” міцним ідеологічним підґрунтям, яке визволяє нас від ідеологічного лакейства і відкриває шлях у майбутнє — майбутнє, яке потрібно наділити новими ідеологічними формулюваннями, щоб відповідати нашій постійно змінній ситуації.
Велика (більша) частина вчення Г’юї Персі Ньютона невідома народу, адже він був поставлений у положення, в якому його зв’язок з нами неможливий. Чимало того, що він викладав, коли був на свободі, є сьогодні викривленим і нівельованим саме через те, що партія “Чорна пантера” надто зациклилася на судових взаєминах і на спробах зробити добру міну, тільки б допомогти адвокатам переконати присяжних у праведності нашої справи. Уся ця одержимість судовим процесом створила порядно плутанини.
Наприклад, багато людей плутають партію “Чорна пантера” з Рухом Визволення Г’юї або з багатьма іншими масовими акціями, до яких ми були вимушені вдатися, задля нарощування широкої підтримки наших товариш(ок)ів, що були спійманих свиньми. Ми абсолютно правильно вчиняємо, коли вдаємося до таких масових акцій. Однак помиляємося, коли змішуємо лінію мас з нашою партійною лінією.
По суті, що Г’юї зробив, так це запропонував ідеологію та методологію для організації Чорношкірого міського люмпен-пролетаріату. Озброєний цією ідеологічною перспективою та методою Г’юї перетворив його з усіма забутого низу суспільства в авангард пролетаріату.
Існує сум’яття щодо того, чи є ми частиною робітничого класу, а чи ми люмпен-пролетаріат. Це питання вимагає обов’язкового розв’язання, позаяк більшою мірою від нього залежить стратегія та тактика, якими ми послуговуємося, а також статус наших напружених відносин з частиною вавилонських гнобителів — Білими радикалами.
Деякі так звані “марксисти-ленінці” накинуться на нас за те, про що ми змушені говорити, однак це навіть добре й аж ніяк не погано. Зрештою, серед відкритих ворогів Чорношкірого народу є також і ті, хто звуть себе марксистами-ленінцями. Про них пізніше. Нехай вони й далі крокують своєю дорогою — засліплені власною дурістю та расистською зверхністю — адже так нам буде простіше розібратися з ними в майбутньому.
Наша критика просякнута духом, братерським до того, як деякі марксисти-ленінці застосовують класичні принципи аналізу конкретної ситуації, що склалася у Сполучених Штатах, тому що віримо в необхідність згуртованого революційного руху, обізнаного у принципах наукового соціалізму. Г’юї П. Ньютон каже: “Влада — це спроможність визначити феномен і змусити його діяти в потрібний спосіб”. Саме вона нам так конче необхідна, щоб вистояти під натиском свинської влади, яка так тяжко нависла над нами.
Ідеологія — це всестороннє визначення статусу-кво, що включає як компоненту історії, так і його майбутні перспективи, і слугує соціальним клеєм, який об’єднує людей, через який вони формують свій стосунок до світу й інших груп населення в ньому. Правильна ідеологія є непереможною зброєю проти гнобителів у нашій боротьбі за свободу та визволення.
Маркс означив епоху буржуазії та виявив напрям руху до пролетарського майбутнього. Він провів аналіз капіталізму та визначив спосіб, у який можливо покласти йому кінець. ЖОРСТОКА РЕВОЛЮЦІЯ ПРОЛЕТАРІАТУ ПРОТИ БУРЖУАЗНОГО ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ КЛАСОВОГО ГНІТУ ТА РЕПРЕСІЙ. РЕВОЛЮЦІЙНЕ НАСИЛЛЯ ПРОТИ КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНОГО КЛАСОВОГО НАСИЛЛЯ, ЗАПОДІЮВАНОГО ЧЕРЕЗ СПЕЦІАЛЬНУ РЕПРЕСИВНУ СИЛУ ЗБРОЙНИХ ЩУПАЛЬЦІВ ДЕРЖАВИ.
Це чудове формулювання Маркса й Енгельса стало наймогутнішим в історії ідеології знаряддям у руках пригноблених людей. Воно ознаменовує гігантський прорив для всього людства. З Марксових часів його визначення підсилювали, продовжували уточнювати, висвітлювати та випрацьовувати.
Проте марксизм ніколи по-справжньому не мав справу зі Сполученими Штатами Америки. Були деякі справді гарні спроби, коли люди робили найкраще в межах своїх знань. Усе ж, у минулому марксисти-ленінці Сполучених Штатів занадто сильно покладалися на зовнішній, імпортний аналіз, чим серйозно викривляли реалії американського сценарію. Можна сказати, що теорія минулого належить до періоду її американського виношування і що нині прийшов час, коли новий, суто американський, ідеологічний синтез постане, проростаючи із сердець та душ гнаних людей Вавилону, об'єднуючи їх і відкриваючи дорогу з епіцентру їх боротьби до майбутнього. Хутко зростаюча революція в Америці, подібна до буревію, що набирає силу. Нічого не спинить його шквалу, який вичистить свиней владних структур і всі вчинені ними смердючі, деспотичні діяння. Їхні діти разом з дітьми пригнобленого люду затанцюють, плюючи на братські могили цього свинства.
У Сполучених Штатах є Чорношкірі люди, які всім вдоволені, які не відчувають себе подавленими й які думають, що вільні. Декотрі навіть вірять, що президент ніколи не наважився би брехати, зрештою він людина порядна, що рішення Верховного Суду вкладаються особисто богом, що поліція є вартою закону і що безробітні — це всього-на-всього звичайні, ні на що не здатні ледарі, які підлягають суворому покаранню. Вони немов краби, що їх потрібно залишити ще трохи поваритися в казані гніту перед тим, як будуть готові та виявлять бажання долучитися. Утім, переважна більшість Чорношкірих людей відчувають напругу, знають, що піддаються утискам і не є вільними. Вони не повірили би Ніксону, навіть якби він і сам зізнався у своєму свинстві, не мають сентиментів щодо Верховного Суду чи будь-якого іншого судилища та знають, що расистські копи-свині є їх заклятими ворогами. А стосовно бідності, то вони знають, що це таке.
Мільйони Чорношкірих людей не мають ніякого політичного представництва, вони неорганізовані, не володіють жодним природним ресурсом, не мають, ані контролюють жодну індустріальну техніку, а їх буденне життя — це метушня, необхідна задля боротьби за виживання.
Кожна Чорношкіра людина свідома того, що напрям вітру може змінитися в будь-який момент і що лінчування Білими представниками “робітничого Класу” може тямитися поруч, якщо не стукати у двері. Саме через це, коли ми розпочинаємо виклад про буття марксистом-ленінцем, необхідно пильнувати, щоб абсолютно чітко донести наші тези.
У темі расизму марксизм-ленінізм не слугує нам сильним опертям. Насправді є підстави вважати, що і Маркс та Енгельс були расистами так само, як їх Білі сучасники, і так само, як багато марксистів-ленінців нашого часу. Історично марксизм-ленінізм є продуктом проблем Європи, отож він зосереджується на пошуку їх розв’язань.
Із заснуванням Корейської Народно-Демократичної Республіки в 1948 році та Китайської Народної Республіки в 1949 р. деяка новизна вторглася в марксизм-ленінізм, через що він припинив бути вузьким, виключно європейським феноменом. Товариші Кім Ір Сен і Мао Цзедун застосували класичні принципи теорії до умов, що існували в їх країнах, тим-то перетворили ідеологію у дещо корисне своїм народам. Та частина аналізу, яка не була для них цінною та зосереджувалася тільки на благополуччі Європи, була відкинута.
Зважаючи на расистську історію Сполучених Штатів, Чорношкірим людям дуже складно з упевненістю назватися марксистами-ленінцями чи будь-якими іншими означеннями, що походять від імен Блідоликих. Це як молитися до Ісуса, Білого чоловіка. Необхідно наголосити, що Маркс і Ленін не винаходили Соціалізму. Вони лише зробили внесок у нього, збагативши доктрину, точно так само, як багато інших до та після них. Нам потрібно пам’ятати, що не Маркс і Ленін організували партію “Чорна пантера”. Це зробили Г’юї П. Ньютон і Боббі Сіл.
Не раніше Фанона ми знаходимо великого теоретика марксиста-ленінця, здебільше зацікавленого проблемами Чорношкірих людей. І навіть Фанон у своїх опублікованих роботах переважно фокусується на Африці. Лише опосередковано його робити є цінними для афроамериканців. Ми звертаємося до його праць, адже він не має цих расистських упереджень, які затьмарюють розум Білих, насамперед сконцентрованих на питаннях свого народу. Оскільки Фанон не вніс вичерпного аналізу ситуації у Сполучених Штатів з точки зору марксизму-ленінізму, ми мусимо зробити це самі. Ніхто не збирається робити це замість нас, бо ніхто, окрім нас, не спроможний. Це наше завдання і поки воно не виконане, ми відчуватимемо невпевненість у ґрунті, на якому стоїмо.
Необхідно прийняти вчення Г’юї П. Ньютона як основу та від нього відштовхуватися. Будь-який інший курс веде до тужливого та жалобного кінця.
Фанон завдав руйнівної критики марксизму-ленінізму за його вузьку заклопотаність Європою, справами та спасінням Білого народу, водночас змішуючи всіх людей країн третього світу до єдиної категорії люмпен-пролетаріату, миттєво про нього забувши. Він розкопав це поняття й розпочав роботу, під час якої збагнув, що переважна більшість колонізованих народів підпадає під його визначення. Саме через той факт, що Чорношкірі люди Сполучених Штатів також колонізовані, аналіз Фанона є для нас настільки актуальним.
Після вивчення Фанона Г’юї П. Ньютон і Боббі Сіл застосували його аналіз колонізованих народів до Чорношкірих людей у США. Вони перейняли фанонівську перспективу, утім надали їй суто афроамериканського змісту.
Подібно до того, як ми розрізняємо батьківщину та колонію, коли торкаємося питань Чорношкірих та Білих людей загалом, необхідно так само проводити цей поділ, як справа стосується категорій робітничого класу та люмпен-пролетаріату. Маємо вітчизняний люмпен-пролетаріат і той, що з Чорної колонії. У межах вітчизни ці категорії досить стійкі, однак коли ми говоримо про колонії, то зауважуємо, що описані жорсткі розрізнення щезають. Причиною цього є урівнювальний характер колоніального процесу і всюдисущість його серед Чорношкірих, навіть якщо деякі займають привілейовані позиції в системі експлуатації.
Є різниця між проблемами тутешнього робітничого класу та колоніального так само, як і між їх люмпенами. Позаяк вони є об’єктивними факами, які слід брати до уваги, марним є згладжування цих відмінностей, нібито їх не існує. Щоб прояснити цю тезу, достатньо звернути свою увагу на довгу та гірку історію боротьби колонізованих Чорношкірих робітників за демократію всередині вітчизняних профспілок.
Так склалося, що ми потрапили в пастку критики вітчизняних профспілок і робітників за расизм, намагаючись зрозуміти джерела їх ставлення до Чорношкірих трудящих. Безперечно, вони расисти, однак це не вичерпне пояснення.
Білі робітники належать до повністю іншого світу, ніж Чорні. Вони існують в цілком іншій економіці, політиці та соціальній дійсності. Спираючись на цю відмінну реальність, свині владних структур і підступні профспілкові лідери мають зручний інструментарій вавилонського расизму, щоб маніпулювати ними.
Ця комплексна кон'юнктура виявляє нам багато проблем, вирішення яких можливе лише за допомогою правильного аналізу. Його відсутність відповідальна за ті недоумкуваті підходи, якими послуговуються вітчизняні марксисти-ленінці. Неналежний аналіз змушує їх відстоювати рішення, які завчасно приречені на провал. Ключова помилка стосується хибного засновку про існування єдиного всеамериканського пролетаріату та люмпен-пролетаріату, єдиного робітничого класу.
Гаразд, отож ми люмпени. Саме так. Люмпен-пролетаріат — це всі ті, котрі не мають гарантованого доступу чи особистого інтересу в засобах виробництва й інститутах капіталістичного суспільства. Та частина “промислової резервної армії”, яка завжди перебуває в запасі, яка ніколи не працювала і не буде, яка не може знайти роботу, яка некваліфікована та нездібна, яка була заміщена під час механізації, автоматизації чи кібернізації, яка ніколи не піддавалася “збереженню чи інвестиціям у нові навички”, яка існує на соціальному забезпеченні чи державній допомозі.
До нього також входить так званий “кримінальний елемент” — ті, хто живуть на сумнівні доходи, отримані завдяки грабунку. Хто заганяють зброю в пики бізнесменам зі словами “підняв руки” чи “гони сюди”. Хто навіть не хочуть мати роботу, ненавидять працювати. Вони радше розіб’ють носа і пограбують свина, аніж проб’ють карту в його апараті обліку годин і працюватимуть на нього. Г’юї П. Ньютон назвав їх “незаконними капіталістами”. Коротко кажучи, люмпенами є всі ті, для кого був закритий шлях до економіки й у кого поцупили їх законну суспільну спадщину.
Однак, хоча й люмпени, ми досі є частиною пролетаріату — категорії, яка в теорії пронизує всі національні кордони, але яка на практиці залишає бажати кращого.
Однак, необхідно твердо наголосити на останній частині цього визначення: “протінтерпритовані нашим міністром оборони...” Світ марксизму-ленінізму перетворився на джунглі позицій, у яких конфліктуючі тлумачення, від правого ревізіонізму до лівого догматизму, підсовують свої реакційну та сліпу філософії в обгортці революційного марксизму-ленінізму. По всьому світу й у кожній нації люди, усі хто називають себе марксистами-ленінцями, готові перегризти один одній горла. Така ситуація є серйозною проблемою для молодої партії, як-от нашої, яка досі в процесі уточнення своєї ідеології.
Коли ми кажемо, що є марксистами-ленінцями, то маємо на увазі, що ми вивчили та зрозуміли класичні принципи наукового соціалізму й пристосували їх до нашої ситуації, для наших цілей. Утім, ми не закрилися й сліпо відкидаємо будь-які нові ідеї й інформацію. Водночас розуміємо, що потрібно покладатися на свій розум при розв’язанні ідеологічних завдань, позаяк вони стосуються саме нас.
Занадто довго Чорношкірі люди покладалися на аналіз й ідеологічні перспективи інших. Нині наша боротьба досягла такого рівня, при якому продовжувати це становище залежності є для нас абсолютно суїцидальним. Жодна інша людина у світі не в такому ж становищі, що й ми, і жодна інша людина у світі не може витягнути нас з нього, окрім нас самих. Багато є тих, хто надто вже охочі провести наші міркування за нас, навіть якщо це штовхатиме нас на смерть. Проте вони не виявляють бажають йти до кінця та прийняти смерть замість нас. Якщо думки зумовлюють наші кончини, нехай вони будуть принаймні нашими думками, аби ми раз і назавжди покінчили з лакейством загибелі за кожну причину та кожну помилку, за винятком наших власних.
Великою лептою, зробленою Г’юї Персі Ньютоном, є те, що він наділив партію “Чорна пантера” міцним ідеологічним підґрунтям, яке визволяє нас від ідеологічного лакейства і відкриває шлях у майбутнє — майбутнє, яке потрібно наділити новими ідеологічними формулюваннями, щоб відповідати нашій постійно змінній ситуації.
Велика (більша) частина вчення Г’юї Персі Ньютона невідома народу, адже він був поставлений у положення, в якому його зв’язок з нами неможливий. Чимало того, що він викладав, коли був на свободі, є сьогодні викривленим і нівельованим саме через те, що партія “Чорна пантера” надто зациклилася на судових взаєминах і на спробах зробити добру міну, тільки б допомогти адвокатам переконати присяжних у праведності нашої справи. Уся ця одержимість судовим процесом створила порядно плутанини.
Наприклад, багато людей плутають партію “Чорна пантера” з Рухом Визволення Г’юї або з багатьма іншими масовими акціями, до яких ми були вимушені вдатися, задля нарощування широкої підтримки наших товариш(ок)ів, що були спійманих свиньми. Ми абсолютно правильно вчиняємо, коли вдаємося до таких масових акцій. Однак помиляємося, коли змішуємо лінію мас з нашою партійною лінією.
По суті, що Г’юї зробив, так це запропонував ідеологію та методологію для організації Чорношкірого міського люмпен-пролетаріату. Озброєний цією ідеологічною перспективою та методою Г’юї перетворив його з усіма забутого низу суспільства в авангард пролетаріату.
Існує сум’яття щодо того, чи є ми частиною робітничого класу, а чи ми люмпен-пролетаріат. Це питання вимагає обов’язкового розв’язання, позаяк більшою мірою від нього залежить стратегія та тактика, якими ми послуговуємося, а також статус наших напружених відносин з частиною вавилонських гнобителів — Білими радикалами.
Деякі так звані “марксисти-ленінці” накинуться на нас за те, про що ми змушені говорити, однак це навіть добре й аж ніяк не погано. Зрештою, серед відкритих ворогів Чорношкірого народу є також і ті, хто звуть себе марксистами-ленінцями. Про них пізніше. Нехай вони й далі крокують своєю дорогою — засліплені власною дурістю та расистською зверхністю — адже так нам буде простіше розібратися з ними в майбутньому.
Наша критика просякнута духом, братерським до того, як деякі марксисти-ленінці застосовують класичні принципи аналізу конкретної ситуації, що склалася у Сполучених Штатах, тому що віримо в необхідність згуртованого революційного руху, обізнаного у принципах наукового соціалізму. Г’юї П. Ньютон каже: “Влада — це спроможність визначити феномен і змусити його діяти в потрібний спосіб”. Саме вона нам так конче необхідна, щоб вистояти під натиском свинської влади, яка так тяжко нависла над нами.
Ідеологія — це всестороннє визначення статусу-кво, що включає як компоненту історії, так і його майбутні перспективи, і слугує соціальним клеєм, який об’єднує людей, через який вони формують свій стосунок до світу й інших груп населення в ньому. Правильна ідеологія є непереможною зброєю проти гнобителів у нашій боротьбі за свободу та визволення.
Маркс означив епоху буржуазії та виявив напрям руху до пролетарського майбутнього. Він провів аналіз капіталізму та визначив спосіб, у який можливо покласти йому кінець. ЖОРСТОКА РЕВОЛЮЦІЯ ПРОЛЕТАРІАТУ ПРОТИ БУРЖУАЗНОГО ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ КЛАСОВОГО ГНІТУ ТА РЕПРЕСІЙ. РЕВОЛЮЦІЙНЕ НАСИЛЛЯ ПРОТИ КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНОГО КЛАСОВОГО НАСИЛЛЯ, ЗАПОДІЮВАНОГО ЧЕРЕЗ СПЕЦІАЛЬНУ РЕПРЕСИВНУ СИЛУ ЗБРОЙНИХ ЩУПАЛЬЦІВ ДЕРЖАВИ.
Це чудове формулювання Маркса й Енгельса стало наймогутнішим в історії ідеології знаряддям у руках пригноблених людей. Воно ознаменовує гігантський прорив для всього людства. З Марксових часів його визначення підсилювали, продовжували уточнювати, висвітлювати та випрацьовувати.
Проте марксизм ніколи по-справжньому не мав справу зі Сполученими Штатами Америки. Були деякі справді гарні спроби, коли люди робили найкраще в межах своїх знань. Усе ж, у минулому марксисти-ленінці Сполучених Штатів занадто сильно покладалися на зовнішній, імпортний аналіз, чим серйозно викривляли реалії американського сценарію. Можна сказати, що теорія минулого належить до періоду її американського виношування і що нині прийшов час, коли новий, суто американський, ідеологічний синтез постане, проростаючи із сердець та душ гнаних людей Вавилону, об'єднуючи їх і відкриваючи дорогу з епіцентру їх боротьби до майбутнього. Хутко зростаюча революція в Америці, подібна до буревію, що набирає силу. Нічого не спинить його шквалу, який вичистить свиней владних структур і всі вчинені ними смердючі, деспотичні діяння. Їхні діти разом з дітьми пригнобленого люду затанцюють, плюючи на братські могили цього свинства.
У Сполучених Штатах є Чорношкірі люди, які всім вдоволені, які не відчувають себе подавленими й які думають, що вільні. Декотрі навіть вірять, що президент ніколи не наважився би брехати, зрештою він людина порядна, що рішення Верховного Суду вкладаються особисто богом, що поліція є вартою закону і що безробітні — це всього-на-всього звичайні, ні на що не здатні ледарі, які підлягають суворому покаранню. Вони немов краби, що їх потрібно залишити ще трохи поваритися в казані гніту перед тим, як будуть готові та виявлять бажання долучитися. Утім, переважна більшість Чорношкірих людей відчувають напругу, знають, що піддаються утискам і не є вільними. Вони не повірили би Ніксону, навіть якби він і сам зізнався у своєму свинстві, не мають сентиментів щодо Верховного Суду чи будь-якого іншого судилища та знають, що расистські копи-свині є їх заклятими ворогами. А стосовно бідності, то вони знають, що це таке.
Мільйони Чорношкірих людей не мають ніякого політичного представництва, вони неорганізовані, не володіють жодним природним ресурсом, не мають, ані контролюють жодну індустріальну техніку, а їх буденне життя — це метушня, необхідна задля боротьби за виживання.
Кожна Чорношкіра людина свідома того, що напрям вітру може змінитися в будь-який момент і що лінчування Білими представниками “робітничого Класу” може тямитися поруч, якщо не стукати у двері. Саме через це, коли ми розпочинаємо виклад про буття марксистом-ленінцем, необхідно пильнувати, щоб абсолютно чітко донести наші тези.
У темі расизму марксизм-ленінізм не слугує нам сильним опертям. Насправді є підстави вважати, що і Маркс та Енгельс були расистами так само, як їх Білі сучасники, і так само, як багато марксистів-ленінців нашого часу. Історично марксизм-ленінізм є продуктом проблем Європи, отож він зосереджується на пошуку їх розв’язань.
Із заснуванням Корейської Народно-Демократичної Республіки в 1948 році та Китайської Народної Республіки в 1949 р. деяка новизна вторглася в марксизм-ленінізм, через що він припинив бути вузьким, виключно європейським феноменом. Товариші Кім Ір Сен і Мао Цзедун застосували класичні принципи теорії до умов, що існували в їх країнах, тим-то перетворили ідеологію у дещо корисне своїм народам. Та частина аналізу, яка не була для них цінною та зосереджувалася тільки на благополуччі Європи, була відкинута.
Зважаючи на расистську історію Сполучених Штатів, Чорношкірим людям дуже складно з упевненістю назватися марксистами-ленінцями чи будь-якими іншими означеннями, що походять від імен Блідоликих. Це як молитися до Ісуса, Білого чоловіка. Необхідно наголосити, що Маркс і Ленін не винаходили Соціалізму. Вони лише зробили внесок у нього, збагативши доктрину, точно так само, як багато інших до та після них. Нам потрібно пам’ятати, що не Маркс і Ленін організували партію “Чорна пантера”. Це зробили Г’юї П. Ньютон і Боббі Сіл.
Не раніше Фанона ми знаходимо великого теоретика марксиста-ленінця, здебільше зацікавленого проблемами Чорношкірих людей. І навіть Фанон у своїх опублікованих роботах переважно фокусується на Африці. Лише опосередковано його робити є цінними для афроамериканців. Ми звертаємося до його праць, адже він не має цих расистських упереджень, які затьмарюють розум Білих, насамперед сконцентрованих на питаннях свого народу. Оскільки Фанон не вніс вичерпного аналізу ситуації у Сполучених Штатів з точки зору марксизму-ленінізму, ми мусимо зробити це самі. Ніхто не збирається робити це замість нас, бо ніхто, окрім нас, не спроможний. Це наше завдання і поки воно не виконане, ми відчуватимемо невпевненість у ґрунті, на якому стоїмо.
Необхідно прийняти вчення Г’юї П. Ньютона як основу та від нього відштовхуватися. Будь-який інший курс веде до тужливого та жалобного кінця.
Фанон завдав руйнівної критики марксизму-ленінізму за його вузьку заклопотаність Європою, справами та спасінням Білого народу, водночас змішуючи всіх людей країн третього світу до єдиної категорії люмпен-пролетаріату, миттєво про нього забувши. Він розкопав це поняття й розпочав роботу, під час якої збагнув, що переважна більшість колонізованих народів підпадає під його визначення. Саме через той факт, що Чорношкірі люди Сполучених Штатів також колонізовані, аналіз Фанона є для нас настільки актуальним.
Після вивчення Фанона Г’юї П. Ньютон і Боббі Сіл застосували його аналіз колонізованих народів до Чорношкірих людей у США. Вони перейняли фанонівську перспективу, утім надали їй суто афроамериканського змісту.
Подібно до того, як ми розрізняємо батьківщину та колонію, коли торкаємося питань Чорношкірих та Білих людей загалом, необхідно так само проводити цей поділ, як справа стосується категорій робітничого класу та люмпен-пролетаріату. Маємо вітчизняний люмпен-пролетаріат і той, що з Чорної колонії. У межах вітчизни ці категорії досить стійкі, однак коли ми говоримо про колонії, то зауважуємо, що описані жорсткі розрізнення щезають. Причиною цього є урівнювальний характер колоніального процесу і всюдисущість його серед Чорношкірих, навіть якщо деякі займають привілейовані позиції в системі експлуатації.
Є різниця між проблемами тутешнього робітничого класу та колоніального так само, як і між їх люмпенами. Позаяк вони є об’єктивними факами, які слід брати до уваги, марним є згладжування цих відмінностей, нібито їх не існує. Щоб прояснити цю тезу, достатньо звернути свою увагу на довгу та гірку історію боротьби колонізованих Чорношкірих робітників за демократію всередині вітчизняних профспілок.
Так склалося, що ми потрапили в пастку критики вітчизняних профспілок і робітників за расизм, намагаючись зрозуміти джерела їх ставлення до Чорношкірих трудящих. Безперечно, вони расисти, однак це не вичерпне пояснення.
Білі робітники належать до повністю іншого світу, ніж Чорні. Вони існують в цілком іншій економіці, політиці та соціальній дійсності. Спираючись на цю відмінну реальність, свині владних структур і підступні профспілкові лідери мають зручний інструментарій вавилонського расизму, щоб маніпулювати ними.
Ця комплексна кон'юнктура виявляє нам багато проблем, вирішення яких можливе лише за допомогою правильного аналізу. Його відсутність відповідальна за ті недоумкуваті підходи, якими послуговуються вітчизняні марксисти-ленінці. Неналежний аналіз змушує їх відстоювати рішення, які завчасно приречені на провал. Ключова помилка стосується хибного засновку про існування єдиного всеамериканського пролетаріату та люмпен-пролетаріату, єдиного робітничого класу.
Гаразд, отож ми люмпени. Саме так. Люмпен-пролетаріат — це всі ті, котрі не мають гарантованого доступу чи особистого інтересу в засобах виробництва й інститутах капіталістичного суспільства. Та частина “промислової резервної армії”, яка завжди перебуває в запасі, яка ніколи не працювала і не буде, яка не може знайти роботу, яка некваліфікована та нездібна, яка була заміщена під час механізації, автоматизації чи кібернізації, яка ніколи не піддавалася “збереженню чи інвестиціям у нові навички”, яка існує на соціальному забезпеченні чи державній допомозі.
До нього також входить так званий “кримінальний елемент” — ті, хто живуть на сумнівні доходи, отримані завдяки грабунку. Хто заганяють зброю в пики бізнесменам зі словами “підняв руки” чи “гони сюди”. Хто навіть не хочуть мати роботу, ненавидять працювати. Вони радше розіб’ють носа і пограбують свина, аніж проб’ють карту в його апараті обліку годин і працюватимуть на нього. Г’юї П. Ньютон назвав їх “незаконними капіталістами”. Коротко кажучи, люмпенами є всі ті, для кого був закритий шлях до економіки й у кого поцупили їх законну суспільну спадщину.
Однак, хоча й люмпени, ми досі є частиною пролетаріату — категорії, яка в теорії пронизує всі національні кордони, але яка на практиці залишає бажати кращого.
Протиріччя всередині пролетаріату США
І на батьківщині, і в Чорній колонії робітничий клас є правим крилом пролетаріату, а люмпен-пролетаріат — лівим. У межах самого класу маємо значне протиріччя між працевлаштованими та безробітними. І, безсумнівно, серйозне протиріччя є між ним і люмпен-пролетаріатом.
Деякі сліпі так звані “марксисти-ленінці” закидують люмпенам паразитування на робітничому класі. Це невіглаське звинувачення є наслідком надмірного штудіювання марксових зносок і возвеличення деяких його зневажливих, грубих приміток у статус Святого Писання. Насправді ж, точніше буде сказати, що робітничий клас, зокрема американський, паразитує на спадщині всього людства, якої був повністю позбавлений люмпен-пролетаріат віроломною системою Капіталізму. Системою, яка пожбурила більшу частину людства на смітник і відкупилася створеними робочими місцями та гарантіями зайнятості.
Робітничий клас, з яким ми маємо справу сьогодні, має мало спільного з тим, яким він був у часи Маркса. У дні свого дитинства, вразливості та нестабільності він був надзвичайно революційним, рупором боротьби проти буржуазії. Однак, під час довгих та гірких сутичок вторгався в капіталістичний лад, викарбовуючи в ньому зручну для себе нішу. Світанок професійних спілок, цехів, колективних трудових спорів, соціального забезпечення й інших законів спеціального захисту призвів до кастрації робітничого класу, перетворивши його в підкуплений обіцянками найбільш не революційний, реформістськи налаштований трудовий рух (Labour movement), який зацікавлений лише у вищих заробітних платах і кращих гарантіях зайнятості. Трудовий рух відкинув усю базову критику Капіталізму як системи експлуатації. Можемо з упевненістю прозвати Джорджа Міні, Вальтера Ройтера та Філіпа А. Рендольфа зрадниками пролетаріату як такого, утім вони точно відображають і втілюють прагнення та світогляд робітничого класу. На своїх погано відвідуваних нарадах Комуністична партія США може на весь світ проголошувати, нібито вона є авангардом трудящих, одначе ці трудящі заглядаються на Демократичну партію як легітимного рушія їх політичного спасіння.
Фактично, робітничий клас нашого часу перетворився на нову індустріальну аристократію, що більше нагадує шовіністичні еліти професійних і ремісничих гільдій марксового часу, аніж гартуючі маси, що опинилися в жахливій бідності. Усі необхідні на ринку спеціальності в нинішній американській економіці вимагають настільки ж високої складності навичок, якої потребували найкращі гільдії епохи Маркса.
Не можна сказати, що у високомеханізованій економіці, фантастично висока продуктивність є результатом праці виключно робітничого класу. Машини та комп’ютери не належать до нього, навіть попри те, що деякі його лідери, особливо марксисти-ленінці, уподібнилися в своєму мисленні до техніки.
Революційні іскри, що якось горіли полум’ям у серці робітничого класу, тепер утліли до мерехтіння свічки, якого достатньо лише на гойдання туди-сюди щоп’ять років, немовби граючи в пінг-понг, між Демократичною та Республіканською партіями, ніколи навіть не зиркнувши на альтернативу Зліва.
Хто говорить від імені люмпен-пролетаріату?
Деякі
марксисти-ленінці винні у класовому еготизмі та лицемірстві, який
виражають вищі на класовій шкалі стосовно тих, що нижче. З одного боку,
вони відкрито визнають, що їх організації сконструйовані так, щоб
представляти інтереси робітничого класу. Однак, вони роблять ще один
крок вперед і стверджують, що репрезентують інтереси всього
пролетаріату. Очевидно, що це не правда. Це оманливе припущення, яке
ґрунтується на самолюбстві таких організацій і частково відповідальне за
жалюгідні спроби підйому революції у Вавилоні.
Оскільки безсумнівно існує протиріччя між правим і лівим крилами пролетаріату, тому подібно до того, як праве крило створило організації, лівому необхідно мати власні форми представництва своїх інтересів проти всіх ворожих класів, включаючи робітничий.
Протиріччя між класами люмпенів і трудящих є дуже серйозним, адже воно диктує стратегію та набір тактик боротьби. Студенти концентрують свої протести на кампусах, робітники — на фабриках і пікетах. Люмпени ж знаходяться в дивній позиції, у якій вони не можуть знайти роботу, а тому піти в університет. У них не залишається ніякого іншого виходу, окрім як виражати свій протест на кампусі університету вулиць.
Дуже важливо усвідомлювати, що вулиці належать люмпенам і що саме на них вони проводитимуть свій бунт.
Однією знаною характеристикою визвольної боротьби Чорношкірого народу Сполучених Штатів є те, що вона здебільшого проходить на вулицях. Зумовлено це, в основному, лідерством Чорношкірого люмпен-пролетаріату серед протестувальників.
Саме через те, що Чорношкірі люди мають люмпенівський зв’язок із засобами виробництва та суспільними інститутами, їх боротьба неможлива поруч із останніми. Але це не означає, що демонстрації, які проходять на вулицях, не є легітимним волевиявленням пригнобленого народу. Вулиці — це засоби протесту, що залишилися доступними люмпенам.
Люмпен-пролетаріат є відрізаним від економіки. А коли він бере участь у акціях прямої дії проти системи гніту, то часто зустрічає колективне улюлюкання та ганебні вигуки з боку представників робітничого класу та рупорів буржуазії. Ці базіки полюбляють применшувати їх боротьбу, начебто вона “стихійна”, “неорганізована”, “хаотична та неспланована”. Усе це всього лиш упереджений аналіз з вузької позиції робітничого класу. Всупереч усьому, люмпен-пролетаріат продовжує свою справу, відмовляючись бути під контролем умов існування класу робітників чи його зв’язку із засобами виробництва.
Становище люмпен-пролетаріату робить дуже складною маніфестацію його невдоволення у системі. Робітничий клас має можливість зібрати страйк проти фабрики та роботодавця й, використовуючи механізми професійних спілок, досягти компромісу або платформи для вираження свого невдоволення. Трудовий спір є інструментом, розробленим класом трудящих, для виходу з діри деспотизму й експлуатації. Одначе люмпени не мають змоги проводити будь-які колективні перемовини. Вони не мають ніякої інституційної згуртованості в Капіталістичному суспільстві, ніякого безпосереднього гнобителя, окрім хіба що свинської поліції, з якою щоденно стикаються.
Отож умови життя люмпенів як такі зумовлюють їх стихійність та радикальну ворожість щодо системи в цілому. Вони сприймають себе як тих, кого обійшли десятою дорогою всі організації, навіть профспілки та комуністичні партії, що зневажають їх, дивляться згори та вслід за батьком комуністичних партій Карлом Марксом вважають “накипом суспільства”. Люмпен-пролетаріат вимушений створювати свої власні форми протесту, які відповідають їх умовам існування, зв’язку із засобами виробництва та соціальними інститутами. Тобто брати в ціль усі структури навкруги, включно з реакційним правим крилом пролетаріату, коли він стає на шляху революції.
Хибна критика люмпен-пролетаріату, яку застосовують ідеологи робітничого класу, великою мірою відповідальний за ту відсталість просування революції в урбанізованій місцевості. Можна сказати, що справжні революціонер(к)и міських центрів усього світу були винесені за дужки революції аналізом деяких марксистів-ленінців.
Оскільки безсумнівно існує протиріччя між правим і лівим крилами пролетаріату, тому подібно до того, як праве крило створило організації, лівому необхідно мати власні форми представництва своїх інтересів проти всіх ворожих класів, включаючи робітничий.
Протиріччя між класами люмпенів і трудящих є дуже серйозним, адже воно диктує стратегію та набір тактик боротьби. Студенти концентрують свої протести на кампусах, робітники — на фабриках і пікетах. Люмпени ж знаходяться в дивній позиції, у якій вони не можуть знайти роботу, а тому піти в університет. У них не залишається ніякого іншого виходу, окрім як виражати свій протест на кампусі університету вулиць.
Дуже важливо усвідомлювати, що вулиці належать люмпенам і що саме на них вони проводитимуть свій бунт.
Однією знаною характеристикою визвольної боротьби Чорношкірого народу Сполучених Штатів є те, що вона здебільшого проходить на вулицях. Зумовлено це, в основному, лідерством Чорношкірого люмпен-пролетаріату серед протестувальників.
Саме через те, що Чорношкірі люди мають люмпенівський зв’язок із засобами виробництва та суспільними інститутами, їх боротьба неможлива поруч із останніми. Але це не означає, що демонстрації, які проходять на вулицях, не є легітимним волевиявленням пригнобленого народу. Вулиці — це засоби протесту, що залишилися доступними люмпенам.
Люмпен-пролетаріат є відрізаним від економіки. А коли він бере участь у акціях прямої дії проти системи гніту, то часто зустрічає колективне улюлюкання та ганебні вигуки з боку представників робітничого класу та рупорів буржуазії. Ці базіки полюбляють применшувати їх боротьбу, начебто вона “стихійна”, “неорганізована”, “хаотична та неспланована”. Усе це всього лиш упереджений аналіз з вузької позиції робітничого класу. Всупереч усьому, люмпен-пролетаріат продовжує свою справу, відмовляючись бути під контролем умов існування класу робітників чи його зв’язку із засобами виробництва.
Становище люмпен-пролетаріату робить дуже складною маніфестацію його невдоволення у системі. Робітничий клас має можливість зібрати страйк проти фабрики та роботодавця й, використовуючи механізми професійних спілок, досягти компромісу або платформи для вираження свого невдоволення. Трудовий спір є інструментом, розробленим класом трудящих, для виходу з діри деспотизму й експлуатації. Одначе люмпени не мають змоги проводити будь-які колективні перемовини. Вони не мають ніякої інституційної згуртованості в Капіталістичному суспільстві, ніякого безпосереднього гнобителя, окрім хіба що свинської поліції, з якою щоденно стикаються.
Отож умови життя люмпенів як такі зумовлюють їх стихійність та радикальну ворожість щодо системи в цілому. Вони сприймають себе як тих, кого обійшли десятою дорогою всі організації, навіть профспілки та комуністичні партії, що зневажають їх, дивляться згори та вслід за батьком комуністичних партій Карлом Марксом вважають “накипом суспільства”. Люмпен-пролетаріат вимушений створювати свої власні форми протесту, які відповідають їх умовам існування, зв’язку із засобами виробництва та соціальними інститутами. Тобто брати в ціль усі структури навкруги, включно з реакційним правим крилом пролетаріату, коли він стає на шляху революції.
Хибна критика люмпен-пролетаріату, яку застосовують ідеологи робітничого класу, великою мірою відповідальний за ту відсталість просування революції в урбанізованій місцевості. Можна сказати, що справжні революціонер(к)и міських центрів усього світу були винесені за дужки революції аналізом деяких марксистів-ленінців.
