Що таке "Політична організація"? "Політична організація"

2001 рік

1. Ситуація, що склалася в нашій країни, аж ніяк не є доброю. Урядова політика останніх десятиліть, чи то ліва, чи права, Жискар д'Естен чи Міттеран, Жоспен чи Ширак, має чотири головні характеристики. По-перше, під приводом “необхідності” й “економіки” вона служить фондовій біржі, фінансовим оборудкам і доходам власників та акціонерів. По-друге, вона ворожа до робітників, виправдовуючи себе реорганізацією, 35 годинним робочим графіком і загрозою безробіття. По-третє, під приводом корисності, “сучасності” та “глобалізації” вона протистоїть будь-якій критичній думці та вимагає від кожного, у першу чергу від інтелектуалів, або аполітичності, або сліпого служіння державі. По-четверте, розмовами про мир у світі, Європу й “права людини” вона прикриває свою повну закабаленість Сполученими Штатами та НАТО.
   
2. Через цю урядову політику, можна описати нашу країну так: неконтрольований капіталізм, переслідування робітників — особливо нового пролетаріату, який часто є вихідцем із Африки — зневажання інтелектуалами та самою думкою, відсутність політичної незалежності, однак не лише в межах національних кордонів, але й на рівні Європи та світу.
3. Дехто скаже: “Розказане є дуже суворим. Однак таких, що поділяють вашу позицію, небагато. Існує щось на кшталт консенсусу щодо урядової політики, так нещадно критикованої вами. Люди здебільшого з ним погоджуються й, у будь-якому разі, голосують за Жоспена чи Ширака. Це демократія. До слова, деінде ситуація ще гірша.”
4. Спершу, той факт, що справи у решти світу ще гірші, є аргументом безголових і ледачих, позаяк це не перешкоджає ситуації бути дуже кепською й такою, що її однозначно необхідно змінити. А те, що в інших частинах планети при владі люті диктатури, не доводить, що тут ми маємо “демократію”. Пізніше ми доведемо це. Щоб стверджувати, нібито Франція сьогодні є демократичною країною, потрібно керуватися дуже слабкою та базовою ідеєю демократії, яка не має нічого спільного з політичною думкою народу.
5. Отож ми заявляємо, що чисельність не грає ролі. Стосовно більшості найважливіших проблем минулого мала, якщо не дуже мала, кількість людей мала рацію, на противагу консенсусу загалу. У 1940 році жменька бійців опору мали рацію, на противагу петенівському смиренню переважної більшості. У 1956 році дрібка ворожих до Алжирської війни людей мали рацію, на противагу щойно обраному лівому уряду, який, обіцяючи мир, водночас провокував повномасштабну війну. Назагал, чисельна більшість хибить, через те що переймає політичну перспективу, яка не є її власною, не мислить політику незалежно, а піддається авторитету влади. Будь-яка правильна ідея в момент її з’яви народжується зусиллями дуже малої кількості людей. І ще довгий час, у політиці особливо, вона, вільна ідея, мусить боротися проти тих, що домінують.
6. Це не причина скласти руки. Ситуація завжди стає тільки гіршою, коли ніхто нічого не робить, під приводом того, що більшість і так змирилася. Повторюємо — за урядування Жоспена та президентства Ширака справи в цій країні, будучи посередніми, рухаються в сторону дуже поганих. Наразі мала кількість активістських інтелектуалів і новий пролетаріат самотужки несуть інакшу політику та її майбутнє. Вони — це єдина справжня політична свобода нашої країни. Ситуація була би значно гіршою, якби вони здалися.
7. Запрошуємо збільшити це мале число. А це означає у повній віддаленості від огидних політик Жоспена/Ширака розділити політичну думку та практику тих, хто вже задіяний, і долучитися до ведення переможних політичних баталій.
8. Можемо та мусимо наділити нашу політику владою, надати їй потенціалу. Ця влада не є державною, проте вона є реальною як стосовно нас самих, так і щодо конкретних ситуацій. Це влада народної думки про державну сліпу міць.
9. Завжди є декілька політик, але зводяться вони до двох типів. Існує та, яка конструюється з боку держави, урядової влади. А також, та, що провадиться в реальних ситуаціях, спираючись на народний потенціал, на його думку та на те, що з цією думкою робити.
10. Політика “Політичної організації” належить до другого типу. Ми говоримо, що це політика “в точці народу”, не етатистська.
11. Політика, яка провадиться, спираючись на державу, обов’язково організовується навколо партії, як-от Соціалістична партія, Комуністична партія, ОПР [1], СФД [2], партія Зелених, “Національний фронт”, Революційна комуністична ліга, “Робітнича боротьба” тощо. Вони зобов'язані влаштовувати електоральні кампанії, відвойовувати та домовлятися про позиції у владі, будувати коаліції, зокрема з опозицією.
12. У політиці, яка провадиться, спираючись на народ, на ідею про те, що він мислить, наявна організованість (політика завжди колективна й організована). Саме тому “Політична організація” існує. Однак вона не є партією. Ми не шукаємо місця як у владі, так і в опозиції, що обов’язково очікує моменту, аби замістити першу. Ми ніколи не беремо участі у виборах. Ми діємо в ситуаціях зі справжнього життя, як-от домівки робітників, фабрики, у деяких міжнародних ситуаціях і дебатах. Під час нашої діяльності кожен говорить від свого імені, а політика є сукупною. Це означає, що не Організація є джерелом політики. У кожному випадку приймаються колективні рішення, які не є наслідком програми, електоральної стратегії, а з’являються в дискусії. Суть криється у виявленні незнаних можливостей ситуації та перетворення їх у політичне гасло моменту. І ця діяльність (виявлення можливості, формування її змісту та наступна скрупульозна реалізація) є справою всіх тих, що причетні до процесу, що бажають бути залученими в ситуації.
13. По суті, будь-яка політика, що розпочинається з держави, а не з народу, утворює одну й ту саму ідею, яку ми називаємо парламентаризмом. Це ідея про те, що народ по-справжньому задіяний у політиці лише під час виборів президента, депутатів, мерів, позаяк її серцевиною є місце влади. Мас щонайбільше консультують, особливо під час виборів, однак вони звільнені від прийняття рішень, адже позбавлені політичної думки й як наслідок потенціалу, що доступний лише діячкам і діячам партій. Парламентаризм, отож є політикою позбавлень, яка виключає переважну більшість із будь-якого процесу колективного прийняття рішень стосовно їх же власного громадянського життя. 
14. Активісти “Політичної організації” не балотуються на виборах і не голосують, щоб показати своє повне відсторонення від ходу розподілу місць у владі та державному апараті. У цьому сенсі наша перспектива зрозуміло йде врозріз із парламентаризмом. Але передусім ми хочемо, щоб у межах дійсних ситуацій і нових перспектив виникла політична думка й якнайбільше людей об’єдналося навколо неї та діяло. Оскільки наша політика не є партійною, вона надзвичайно відкрита. Якщо людина поділяє її щодо деякого питання, тоді нехай приходить і приймає рішення, як будь-хто інший. Перша та, зрештою, єдина умова до активіста “Політичної організації” — бути активістом у політиці організації.
15. Коли запитати тих, що практикують парламентаризм і голосують за “лівих”, ким вони себе вважають, то можна почути у відповідь, що вони є “революціонерами” чи “лівим крилом лівих”, позаяк протистоять тій чи іншій ухвалі уряду плюралістичної лівиці Жоспена, Роберта Ю, Шевенмана та Войне. Ми називаємо цю позицію “опозиціонізмом”. Повністю відкидаючи відхід від парламентаризму, опозиціонер щодня протестує проти політик парламентських партій. Такий підхід дуже поширений серед громадськості, особливо в рядах інтелектуалів, оскільки дозволяє бути радикалом на словах, водночас поважати правила “демократичної” гри, тобто, норм розподілу місць у владі.
16. “Політична організація” не є опозиційною, не є лівим крилом лівиці чи ультралівою. На нашу думку, неможливо протистояти політичному процесу з його нутра, утворити політику народної думки, продовжуючи мислення та діяльність у контексті партійного менеджменту, влади та держави. Коли по деякому пункту Ви йдете врозріз із урядовою лінією, тоді необхідно розгорнути іншу стратегію по цьому питанню, а не просто бути в опозиції. Якщо, наприклад, кабінет Жоспена відмовиться вносити регуляторні акти щодо незареєстрованих робітників, ми не гаятимемо наш час в ім’я уявної “лівиці”, засуджуючи це рішення. Ми не погрожуватимемо відмовою голосувати за нього. Ми не доєднуватимемося до маневрів парламентських ворогів Жоспена, а організуємо, спираючись на думку незареєстрованих робітників та їх союзників, політику, що стверджуватиме: “документи всім робітникам!”, “усі, хто тут працюють — родом звідси!” чи “ми вимагаємо нової регуляризації без умов і критеріїв!” Ціллю є створення в межах ситуації політичну силу, вільну від держави, цілком незалежну, із якою політичні дієвці, включно з урядом, будуть змушені рахуватися.
17. Заяви нашої політики, котрі є формуванням нової можливості у межах ситуації, ми називаємо приписами. Чому? Тому що вони є вимогами, які ми адресуємо всім: народу, аби він перейняв їх і чинив відповідно, і державним політиканам, щоб вони змінили спосіб, у який діють. Коли ми твердимо, наприклад, що необхідне нове законодавство для врегулювання ситуації з незареєстрованими мігрантами, то звертаємося до всіх тих, хто поділяє цю вимогу та може стати активістом, а також до уряду, до партій, аби вони переглянули свої реакційні позиції. Ми таким чином означуємо те, що для нас складає демократичну державу — та, яка враховує кожного, зокрема робітників, замість того, щоб виштовхувати їх у поле беззаконня та влаштовувати облави. Ми “приписуємо державі”, а це означає, що наші заяви та способи організації, позаяк є можливими, також можуть слугувати способом державного управління. Ці приписи є результатом народного мислення, результатом того, що є стороннім самій державі. Саме так влаштована наша діяльність, що дозволяє будь-кому пустити в хід свій політичний потенціал, а також розділити, отож і створити, не лише нову ідею політики, але й, зважаючи на неї та на свою відстороненість, нову ідею держави, яка дозволить оцінити різні сторони демократичності нашої. 
18. Загалом, завжди наявне головне питання, яке визначає чи урядова лінія є демократичною чи ні. Наприклад, у часи Алжирської війни цим питанням було вираження підтримки чи перехід на опозиційну сторону щодо колоніальної війни. Усі інші проблеми, як-от соціальні реформи, були другорядними. Після Травня 68 цим питанням була підтримка прямого політичного зв’язку між молодими інтелектуалами, робітниками та звичайними людьми на фабриках і поміж міських кварталів. Усе інше, як-от сексуальна свобода й університетська реформа, було повністю підпорядковане головному питанню. Сьогодні проблеми довжини велодоріжок у XII окрузі Парижу та кількості жінок у міністерствах є важливими, однак якщо нічого не робиться, аби забезпечити робітників, які позбавлені всіх прав, цими самими правами, тоді згадані пункти ані на йоту не сприяють розвитку нашої демократії. Ті, що не діють і нічого не говорять про безправних трудяг, дискредитовані стосовно неї. Це центральний аспект будь-якої демократичної детермінації держави. Нічого з цим не вдієш.
19. Орієнтирами народної політики є, наприклад, цілковита безкорисливість цієї діяльності, яка, як і всі форми вільнодумства, містить свою ціль у собі; необхідність відсторонення від закабалення владою; впевненість у тому, що демократичність зводиться до врахування кожного, зокрема, і тих, що тільки-но прибули в країну, тобто робітники іноземного походження; відсутність представництва когось деким іншим, отож кож(ен)на говорить від свого імені; те, що єдиною спільною ознакою, яку поділяють ті, котрі задіяні до політики, є здатність осмислювати ситуації — часткової об’єктивної детермінації мілітантської волі немає, ані расової, авжеж, ані статевої, а також соціальної. Коли ми проголошуємо необхідність відбудови фігури робітничого класу, споглядаючи як ті, хто належать до нього чи належали раніше, докладаються до загальної реакції, капіталістського та парламентаристського служіння, то не хочемо сказати, буцімто робітники є напередвизначеними політичними суб’єктами. Ера “робітничого класу” та його Партії як суб’єкта емансипації безсумнівно скінчилася. Усе, що ми хочемо сказати, так це те, що неминучі наслідки відсутності в політичному полі слова “робітник” є для всіх, чи то для робітника, чи ні, вкрай згубними. У цьому розумінні ідея робітничого класу є також принципом.
20. Те, що “Політична організація” має базові принципи, не означає, що вона має позицію по всім питанням. Усе якраз навпаки. Політика існує в політичних процесах, сформуваних ситуаціями, які при активістській розвідці та різноманітному експериментуванні стають джерелом нових можливостей. Виявлення матеріалістичних умов політики з погляду втручання та колективної думки вимагає неабиякої пильності. Уявлення, нібито лютуюча балаканина про все, що трапляється, є частиною політики, — це хвороба опозиціонізму (у розумінні, зазначеному в §15). Вона [політика] є діяльністю думки, що найчастіше обтяжена повністю сингулярними траєкторіями, зсувами, мисленнєвими розривами. Сьогодні у “Політичній організації” наявна лінія щодо наріжної для будь-якого позитивного концепту демократії проблеми нелегальних робітників. Між 1985 і 1995 роками ми мали беззаперечну позицію про дублет “робітник-фабрика”. Наша організація втручається на світову арену, особливо стосовно воєн в Іраку та Сербії, дотримуючись лінії, яка виявляє нинішні форми імперіалізму та пропонує розпуск НАТО. Чіапас і Палестина не залишилися без уваги. Уже відстоювання цих точок є великим починанням. Наразі ми намагаємося знайти стратегію по двом питанням: стосовно шкіл, засновуючись на принципі “дитина, учен(ь)иця”, і щодо робітничого та народного житла на основі принципу “місто для всіх”. 
21. Віднайдена правильна політична позиція по деякому питанні розглядається конкретно, матеріально. З’являються нові місця, де відбуваються дискусії, приймаються рішення, а люди, які не займалися політикою, починають мислити та діяти колективно. Такі місця ми називаємо політичними сайтами. Кожного разу, коли виникає політика, що бере початок із народу, тоді виявляються нові політичні сайти. Для прикладу, наша лінія з приводу регуляризації незадокументованих робітників утворила новий сайт — зібрання колективів таких трудяг по домівках і в “Політичній організації”. У низці помешкань наявні групи, які зустрічаються згідно з принципом “хто хоче прийти, приходить” і на цих нарадах вирішують після широких розмірених дискусій питання стадії їх політики та необхідних дій (демонстрації, мітинги тощо). Цей сайт є демократичним у сильному значенні. Усі можуть говорити, усі задіяні до прийняття рішень. Через це немає необхідності ні в делегуванні чи представництві, оскільки той, хто хоче прийти, приходить, ані в голосуванні. У ході дискусії або наявне для всіх очевидне рішення, або всі погоджуються, що необхідно продовжити його пошук.
22. Саме це ми мали на увазі, коли утворили гасло: “Зробіть фабрику політичним сайтом!” І ми досягли цього протягом кількох епізодів, як-от на “Steco” в кінці вісімдесятих чи при закритті заводу “Рено” у Біянкурі між 1990 і 1993 роками. Тоді відбулося те, що ми назвали “зустріч у Біянкурі”, — навпроти фабрики був організований сайт, де були присутні її робітники, активісти “Політичної організації”, люди всякого штибу.
23. Політичний сайт — це матеріальне доведення існування політики. А коли справа доходить до політики народу, то він знаходиться цілком іззовні держави, її апарату й інститутів. Він є сайтом свободи та винахідливості.
24. Політиці характерна своєрідна рідкісність. Вона завжди епізодична, має початки та кінці. Кінцем є припинення існування сайту. “Політична організація” забезпечує зв’язок між кількома епізодами, отож між кількома сайтами, чи то одночасними, чи послідовними. Саме тому ми маємо заявити, що кожній вільній політиці відомо багато сайтів. По суті, вони матеріально уможливлюють потенційну дійсність ситуації.
25. Однак, коли політика конструюється з погляду держави, задля збереження єдиного монолітного сайту влади вона нівечить і придушує їх множинність. Для сталінізму цим монолітом була Партія, а для парламентаризму — сама держава, в якій партії, ліві чи праві, є фіктивними множинностями, що не мають ніякого стосунку до істинного політичного вибору. Партії — це придаток держави. У визнанні многовидності потенційних не етатистських форм і побудові відповідних їм сайтів криється могутність нашої політики.
26. Партії організовуються навколо держави. Отож лідерство мають ті, хто претендують на посади в її структурах. У цьому питанні вони втрачають будь-яку автономію. Національний лідер — це майбутній кандидат на президентських виборах, а локальний — на виборах мера великого міста чи до парламенту. “Гучними іменами” є міністри та ті, що мають підвішений язик, ходять на публічні дебати та тримають на собі увагу відеокамер. В іншому разі вони стають медійними опозиціонерами, що проклинають уряд на телебаченні. Навіть найменші опозиційні групи, як-от троцькісти, організовуються навколо електоральних кампаній, посад у профспілках і присутності у ЗМІ. Інакше кажучи, навколо залишених державою крихт на границі великих парламентських механізмів.
27. “Політична організація” сформована на засадах своєї політики, а тому на засадах ситуацій, у котрих народ мислить і маніфестує. Це й зумовлює демократичність сайту. Коли хтось говорить від свого імені, то також зважує свої дії, засновуючись на принципі відповідальності за результати намірів. Себто, активісти “Політичної організації” знаходяться в дисципліні своєї думки й її наслідків у ситуації, а не в формальній дисципліні спілки. Ми не є партією, ані парламентською, ані сталіністською. Якщо дехто пише брошуру, то це зумовлене переконанням цих людей в її необхідності. Вони обговорюють і поширюють її. А якщо вирішують висловлюються на зібранні трудящих (ймовірно вони й самі трудящі), то це тому що без їх ремарок чогось у політичному підсумку наради бракувало б.
28. Стоять численні різноманітні та гнучкі завдання. Ми можемо супроводити незареєстрованого робітника до офісу адміністрації, взяти участь у зібранні мешканців будинку, написати в газету, втрутитися в фабричну ситуацію, бути активними в організуванні подій, провести міжнародну нараду, підготувати плакат, пікетувати адмінбудівлю, пояснити ідею політики… У будь-якому випадку необхідно обдумати для чого це робити, підв’язати діяльність до декількох принципів і обґрунтувати самим собі необхідність розвитку як політики в ситуації, так й ідеї, яка з неї постає.
29. Справжнє зібрання — це щось на кшталт розуму в дії. Ми наперед не знаємо, що в результаті буде виявлене чи яке рішення буде прийнятим. Внаслідок таких зустрічей кожен зростає, стає більш вправн(им)ою.
30. Організація всіх партій влаштована з “низів” до “вершини”. У них є секції, федерації, національні комітети, секретаріат тощо. У “Політичній організації” наявні сингулярні політичні процеси, про які згадано раніше. Наш активіст вільний обирати серед них ті, у котрих в(ін)она проводитиме дослідження, будуватиме зв’язки з іншими людьми, скликати наради, пропонувати цілі й таке інше. Будь-хто може подати новий процес у рамці нашої ідеї політики.
31. Також існує газета “Політична дистанція”. “Дистанція” означає, що ми будуємо наше мислення поза межами влади, держави.
32. Наша свобода, і ймовірно ваша також, — ця дистанція.
    

[1] Об’єднання на підтримку республіки
[2] Союз за французьку демократію