Імперіалізм США — це паперовий тигр. Мао Цзедун
14 липня 1956
Сполучені Штати кругом встановлюють антикомуністичні знамена, аби здійснити акт агресії проти інших країн.
Сполучені Штати скрізь мають заборгованість. Вони винні не лише країнам Латинської Америки, Азії й Африки, але також Європи й Океанії. Увесь світ, зокрема Британія, відчувають неприязнь до США. Народні маси нехтують ними. Японія недолюблює Сполучені Штати, оскільки вони утискають її. Жодна країна Сходу не уникла їх агресії. США захопили нашу Тайванську Протоку. Японія, Корея, Філіппіни, В’єтнам і Пакистан — усі потерпають від американської агресії, деякі будучи їх союзниками. Народи невдоволені так само, як й істеблішмент деяких держав.
Кожна пригноблена нація хоче незалежності.
Усе піддається змінам. Великі занепалі сили дадуть місце малим, новоявленим. Останні видозміняться, ставши великими потужностями, оскільки народна більшість вимагає такого перетворення. Міць американського імперіалізму, зі свого боку, змарніє через невдоволеність народу США своїм урядом.
Протягом свого життя я й сам засвідчив такі зміни. Частина з нас, що тут присутні, були народжені за династії Цін, інша частина — після революції 1911 року.
Династію Цін було скинуто в далекому минулому. Ким? Партією під керівництвом Сунь Ятсена пліч-о-пліч із народом. Сили Сунь Ятсена були настільки малими, що імперські чиновники не віднеслися до них серйозно. Кожне повстання під його проводом провалювалося, одначе врешті-решт саме він став тим, хто повалив правління династії. Величина — це не те, чого потрібно боятися. Мале скине велике. Мале стане великим. Після повалення династії Цін Сунь Ятсена чекала поразка, оскільки він не зміг задовольнити потреби людей, як-от їх вимога землі та протистояння імперіалізму. Так само він не зумів зрозуміти необхідність стримування контрреволюціонерів, які тоді вільно себе почували. Пізніше він зазнав поразки від рук Юань Шикая, вожака північних мілітаристів. Потужності Юань Шикая були більшим, аніж Сунь Ятсена. Онак в силу знову вступає наш закон — малі сили у зв’язці з народом стають великими, водночас великі в протистоянні народу слабшають. Згодом буржуазно-демократичні революціонери Сунь Ятсена скооперувалися з комуністами і разом ми подолали мілітаристську поставу, яку залишив по собі Юань Шикай.
Правління Чан Кайші в Китаї було визнане урядами всіх країн і тривало двадцять два роки. Його сили були найбільшими, наші ж малими. Спершу ми мали п’ятдесят тисяч членів партії, але після зачистки контрреволюціонерів залишилося тільки декілька тисяч. Ворог створював проблеми всюди. І знову спрацював наш закон — великі та сильні, будучи відстороненими від народу, закінчують в ролі переможених, заразом малі та слабкі постають переможцями, адже зв’язані з народом і працюють у його інтересах. Саме так речі й обернулися в кінці.
У часи війни проти Японії остання була надзвичайно могутньою. Війська Гоміндану були змушені відступати в тил, а збройні сили під проводом Комуністичної партії могли лише вести партизанську боротьбу в сільській місцевості позаду позицій ворога. Японія захопила великі китайські міста, серед яких Пекін, Тяньцзінь, Шанхай, Нанкін, Ухань і Кантон. Утім, як і гітлерівська Німеччина, японська воєнщина колапсувала за декілька років відповідно до того же закону.
Ми проходили незліченні труднощі та були витіснені з півдня на північ, водночас чисельність наших сил впала з потуги в декілька сотень тисяч до десятків тисяч. Під кінець Великого походу віддаллю в 25,000 лі [1], у нас залишилося лише 25,000 чоловіків.
Історія нашої партії знає багато хибних “лівих” і правих ліній. Найсерйознішими з усіх були праве відхилення Чень Дусю і “ліве” відхилення Ван Міна. Крім того, помилки правого відхильництва допускали Чжан Готао, Гао Ган й інші.
У помилках є добра сторона: вони мають здатність навчати народ і партію. У нас було багато гарних вчителів поганих прикладів, як-от Японія, Сполучені Штати, Чан Кайші, Чен Дусю, Лі Лісань, Ван Мін, Чжан Готао та Гао Ган. Ми заплатили дуже високу ціну, щоб взяти урок у цих вчителів поганих прикладів. Раніше Британія багато разів розв’язувала з нами війну. Британія, Сполучені Штати, Японія, Франція, Німеччина, Італія, царська Росія та Голландія — усі мали великий інтерес у нашій землі. Вони були нашими вчителями поганих прикладів, а ми їх учнями.
Протягом Війни опору через боротьбу проти Японії чисельність наших військ зросла й налічувала 900,000 солдат. Потім наступила Визвольна війна. Наше озброєння поступалося тому, яке мали в наявності Гоміндан. У них тоді було чотиримільйонне військо, одначе за три роки військових дій ми загалом ліквідували вісім мільйонів. І хоча Гоміндан отримував допомогу від США, він не зміг нас здолати. Великі й сильні не перемагають. Саме малі та слабкі є тими, хто тріумфують.
Наразі американський імперіалізм досить таки потужний, але в дійсності він таким не є. Він політично слабкий, оскільки відірваний від народних мас, і викликає в усіх неприязнь так само, як і в американського народу. На вигляд він дуже могутній, але насправді не є тим, чого варто боятися. Це паперовий тигр. Ззовні тигр, будучи зробленим із паперу, не може вистояти вітерець і дощик. Я переконаний, що Сполучені Штати — це не більш ніж паперовий тигр.
Історія в своїй цілісності, тисячолітня історія класового суспільства, довела це твердження: “Сильний мусить дати дорогу слабкому”. Це справедливо також і для Америки.
Мир домінуватиме лише тоді, коли буде знищено імперіалізм. Прийде день, коли паперові тигри будуть стерті з лиця землі. Одначе вони не вимруть самі собою. Для цього їх необхідно понівечити вітром і дощем.
Коли ми стверджуємо, що американський імперіалізм є паперовим тигром, то ми говоримо, оперуючи поняттями стратегії. Ми нехтуємо ним у його цілісності, утім кожну окрему частину потрібно брати до уваги серйозно. У нього є кігті й ікла. Знищувати його потрібно частинами. Наприклад, якщо є десять ікл, тоді вибий спершу одне й тоді залишиться дев’ять, вибий ще одне — вісім. Коли ікла зникнуть, досі залишатимуться кігті. Якщо ми будемо справлятися з ним крок за кроком і добросовісно, то зрештою обов’язково переможемо.
Стратегічно необхідно сповна нехтувати американським імперіалізмом. Тактично потрібно сприймати його серйозно. У боротьбі проти нього ми мусимо серйозно підходити до кожної битви, кожного зіткнення. Сьогодні Сполучені Штати є могутніми, але якщо поглянути з ширшої перспективи, цілісно та довгостроково, то вони не мають народної підтримки, їх рішення не користуються популярністю серед людей, оскільки ті гнітять й експлуатують їх. Саме тому тигр приречений. Отож нічого боятися; його потрібно зневажати. Усе ж США досі мають сили, переплавляючи 100 мільйонів тон сталі щороку й вторгаючи кругом. Тому ми мусимо продовжувати вести боротьбу проти них, бити з усією міццю та виривати позицію за позицію з їх рук. А це вимагає часу.
Здається, що країни Америки, Азії, Африки муситимуть продовжити чубитися зі Сполученими Штатами до самого кінця, доки паперовий тигр не буде знищено вітром і дощем.
Щоб протистояти американському імперіалізму, людям з європейським корінням у Латинській Америці варто об’єднуватися з корінними індіанцями. Ймовірно, білі мігранти з Європи можуть бути розділені на дві групи — ті, що правлять і ті, ким правлять. Це полегшить групі білих людей налагодити контакт з місцевими народами, оскільки вони знаходяться в однаковому становищі.
Наші друзі з Латинської Америки, Азії й Африки перебувають в такій самій позиції, як і ми, і займаються такою ж роботою, намагаються полегшити імперіалістичний гніт народів. Якщо ми добре попрацюємо, то зможемо викорінити імперіалістичне гноблення. У цьому ми товариші.
У нашій опозиції до імперіалістичного гніту ми з тобою однієї природи. Нас відрізняє лише географія, національність і мова. Одначе ми відмінні за природою від імперіалізму. Від самого його вигляду нас нудить.
Яка користь від імперіалізму? Китайський народ не матиме ніякої так само, як і решта світу. Немає обґрунтування для існування імперіалізму.
[1] 1 лі = 500 м, тому 25,000 лі = 12,000 км
